– Вірменський коньяк, три зірки, але ці пройдисвіти етикетку наклеїли абияк. Доведеться замовляти свій клей — виглядатиме солідніше.
– Розумничок мій, – з ніжністю мовила Лариса, поправляючи на ньому комір сорочки, хоча йому вже давно перевалило за двадцять. – Усе сам, усе в голові. Ганна, не загороджуй світло.
– Мамо… – несміливо почала Ганна, простягаючи грамоту. – Я сьогодні… на конкурсі…
– Потім, потім, доню, – навіть не глянувши, відмахнулася мати. – Дмитро, а це не небезпечно?
– Ма, все під контролем. Ганна, прибери свою бумажку — заважаєш.
Ганна повільно опустила руку. Грамота раптом перетворилася на звичайний кольоровий аркуш. Вона пішла до своєї кімнати, прикрила двері й сіла на ліжко, дивлячись на обкладинку збірки Блока: «Ніч, вулиця, ліхтар… аптека…»
Дівчина проковтнула сльози образи. Її перемога та захват залишилися не просто непоміченими — вони виявилися нікчемними у родині, де єдиною справжньою цінністю був коньяк із рівною етикеткою.
Вона вступила до педагогічного університету на філолога-літературознавця. Тим часом Дмитро вже залишив «фарцовку» і перейшов у більш пристойний бізнес — займався постачанням будматеріалів. Він придбав трикімнатну квартиру в новобудові з червоної цегли — за місцевими мірками «елітне» житло. На новосілля зібралася вся рідня. Ганна прийшла прямо після пари з сумкою повною конспектів із давньоруської літератури.
Квартира вражала: імпортні меблі, величезний телевізор із опуклим екраном і дивне блискуче покриття підлоги. Дмитро у дорогому светрі приймав привітання як полководець — поблажливо і з гідністю. Мати сяяла й водила гостей по кімнатах: «А це сантехніка з Італії! А ось меблевий гарнітур із Німеччини — натуральне дерево!»
Ганна просто сказала: «Вітаю тебе, Дмитре». Той кивнув: «Дякую тобі, сестричко. Освоюйся». І одразу ж повернувся до Юрія дядька — той щось жваво розповідав про арматуру.
За столом тости лилися один за одним. Пригадували який Дмитро був моторний хлопець і яку машинку зі жерсті зробив у дитинстві. Ганна мовчки сиділа й колупала виделкою олів’є.
– А чого ти така сумна стала? Студентко! – дядько Юрій добряче хильнув і плеснув її по плечу. – Не заздри братові! Теж отримаєш диплом та підеш дітей розуму навчати! Повага ж яка!
– Та вона в нас розумниця-книголюбка… – вставила слово Лариса без особливого запалу; її голос звучав так ніби вона виконувала обов’язок. – Але ж… література… не прогодує вона тебе хлібом насущним… Хоч би пішла на юриста чи економіста…
– Мамо… я не хочу бути економістом… – тихо озвалася Ганна.
– Та мало що ти хочеш… – вже без тіні теплоти відрубала Лариса. – Життя саме покаже що треба хотіти! От Дмитро може…
Ганна більше не витримала — підвелася й пішла на кухню перемити посуд після гостей. Незабаром туди зайшла мати з купою тарілок у руках. Хвилину вони мовчали; потім Лариса подивилась у вікно на освітлені квартири навпроти й раптом промовила:
– Не думай нічого поганого… Я тебе люблю… Просто боюсь за тебе дуже… Часи зараз важкі… жорстокі… Дмитро сильний — він завжди проб’ється… А ти… ти ніжна надто… Як ти житимеш на учительську зарплату? Ми з Орестом помремо — а в тебе лиш книжки…
– Мамочко… я живу не лише книжками… – спробувала заперечити Ганна крізь тремтіння голосу.
– А чим ще? – різко обернулась до неї мати.– Подивись на себе! Одяг потертий та дешевий… Соромишся грошей просити — горда така! А гордість буває тоді коли є що показати людям! Коли нема — то це дурість! Он брат твій нічого не соромився і всього домігся! Вчися в нього замість того щоб дутись по кутках!
Ця розмова врізалася їй у душу наче розпечена голка й залишилась там назавжди. Тоді вона вперше усвідомила страшну правду: її немає за що любити…
Інститут вона закінчила з відзнакою. Її дипломну про символіку кольору у поезії Ахматової високо оцінили викладачі кафедри літератури. На захист прийшли тільки батьки; Дмитра звісно ж не було — «термінові переговори в іншому місті». Після офіційної частини Орест поплескав її по плечу: «Молодчинка наша доню… Вчена тепер!» Але очей його вже не палало тим азартним блиском гордості як тоді коли син розповідав про виграний тендер чи новий контракт із постачальниками будматеріалів; була лише поблажлива ласка як до дитини яка склала пірамідку правильно вперше у житті…
